Ви могли б зустрічати Івана в найкращих київських барах. Він любив вгадувати смаки своїх гостей і дивувати власними оригінальними твістами на класичні коктейлі. А з тими хто затримувався біля барної стійки довше, він обговорював джаз, мистецтво й арт-хаузне кіно. 

 

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Іван лишився в Києві. Він категорично відмовився виїхати на західну Україну. Натомість розвозив їжу та ліки сусідам похилого віку. 

 

Іван ніколи не був голослівним, але завжди вражав своєю принциповістю. Він часто казав, що для нього неприпустимі дві речі: брати в руки зброю і жити в страху

 

Він добре розумів, що його можуть призвати, проте ніколи не ховався. Щодня їздив на улюблену роботу через пів міста. 

 

Перше що він сказав, після отримання повістки – «Я буду служити». Іван вирішив воювати саме в піхоті. Він вважав цей найтяжчий і найнебезпечніший спосіб протистояння ворогу єдиним прийнятним для себе. 

 

Вночі 25 липня, під час виходу з позицій, побратима Івана було поранено. Іван намагався евакуювати його. В цей момент дрон скинув на них вибухівку. Тіла Івана і його побратима досі лишаються на полі бою.

 

Позивний «Мотив» Іван обрав собі сам. Мотив «як мелодія або якась тема яка може бути в різному вигляді але все одно лишається собою. І скорочено від мотивація»